Наталі Омельчук: в її грудях б’ється серце індійського хлопчика

омельчук

Наталі Омельчук з Луцька 29 років. Вона нічим не відрізняється від інших: намотує багатокілометрові кола під час прогулянок з чоловіком, працює, допомагає домашнім і навіть піклується про абсолютно чужих людей. Наталя – заступник голови Національного руху “За трансплантацію”. Її мета – запустити систему трансплантації в Україні, що допоможе врятувати сотні і тисячі життів. Та й коштувати буде куди дешевше, ніж поїздка за донорським органом і його пересадкою за кордон. Про це Наталя знає не з чуток – в її грудях б’ється чуже серце. Воно обійшлося в 95 тисяч доларів – гроші виділила держава. У нас же на цю суму, мабуть, можна було б врятувати двох-трьох чоловік …

омельчук

Наталія Омельчук з Луцька: “Сім’я з Індії називає мене дочкою. Адже в мені серце їхнього сина”

– У нас є закон про трансплантацію, але немає бази пацієнтів, карт донора, майже немає апаратури і фахівців, які могли б констатувати смерть мозку, – розповідає “КП” в Україні “Наталія Омельчук. – У нас навіть координаторів-трансплантологів немає – їх тільки починають вчити, це нова професія в Україні. Зараз є один такий лікар на всю країну, а повинно бути по два-три в кожній клініці.

Hавалилися хвороби

Історія, яка змусила її зазирнути смерті в очі, після чого вона стала боротися за можливість пересадки органів в Україні, почалася восени 2016 року зі радісної події. Наталя виявила, що вагітна. Причому термін вже – цілих чотири місяці!

– Це було в жовтні. Ми з чоловіком дуже зраділи, – згадує Наталя. – Природно, почала себе берегти – намагалася не переробляти, перейшла на неповний день. Обстеження показало, що у мене цукровий діабет. Дотримувалася дієти.

Але одного разу в офісі Наталя відчула нездужання. Холодний сезон, підхопити вірус нескладно. Пішла до лікаря, та порадила попити чаю з медом і про всяк випадок направила до педіатра. Там до рецептом додали калину-малину, прописали постільний режим.

– Спочатку все було більш-менш. Якщо відчувала себе погано, думала, втомилася на роботі. А потім дійшло до того, що через задишки я не те що лежати на спині не могла, але навіть сидячи не вдавалося заснути, – каже Наталя. – Після застуди перенесла грип, пневмонію, під час якої у мене з кожного легкого викачали по 700 мл води, плеврит … Моїй хвороби серця посприяли також і позитивні емоції, пов’язані з народженням мого синочка, і негативні – незабаром нам довелося його поховати … Позначаються будь переживання.

Cтрашний діагноз

Сутички почалися на восьмому місяці. Було зрозуміло, що з серцем щось не так, – вирішили робити кесарів. На світ з’явився здоровий хлопчик. Тільки по дорозі в пологовий будинок батьки визначилися з ім’ям – Марко.

– Я вже була згодна на чоловіків варіант імені – Соломон, другий був – Самсон, але біля пологового залу вмовила чоловіка назвати сина Марком, – згадує Наталя. – Перші п’ять днів я була найщасливішою в світі, а потім у сина виявили некротичний коліт – безліч дірок в кишечнику. Він переніс складну операцію, але врятувати його так і не вдалося. Народившись 11 лютого в 10.35, він помер на 40-й день життя у мене на руках, 22 березня в 10.41. Він був хрещений, я навіть встигла його причастити.

Наталі поставили діагноз “періпартальная кардіоміопатія”. Це вірусне захворювання, яке “осідає” на серце і призводить до розтягування м’яза. Наталчині серце збільшилася в чотири рази. У грудні лікар направив дівчину в інститут Амосова – препарати, на яких вона сиділа біля року, вже не допомагали. Там вона з порога потрапила в реанімацію. Операція теж не допомогла. Стало зрозуміло, що всі шанси вже використані і залишився останній – трансплантація серця.

Незвичайний сон

– З тих пір я майже постійно лежала в лікарні, мене виписали тільки на Новий рік і Різдво, але мені стало так погано, що я лежала з водичкою, поки родина святкувала, і думала – це кінець, – каже Наталя. – Вранці подзвонила своєму лікареві, сказала їй, що вмираю, сил більше немає, я здаюся. Я втомилася від цієї хвороби.

Наталя сповідалася, причастилася і лягла спати з думкою: “Все, більше не прокинуся”. І в ту ж ніч Наталі приснився її померлий син, Марк. Він сказав: “Мама, ти не маєш права здатися”. І це повернуло Наталі, яка і так не відрізнялася слабким характером, рішучість.

– Я вирішила жити – заради мого померлого дитини, заради мами, яка молилася вдень і вночі, заради чоловіка, який у всьому підтримував, – зазначає Наталя. – З шостого січня до квітня я була в такому важкому стані, що мене навіть боялися в лікарні підняти в реанімацію поверхом вище – сумнівалися, що довезуть. Організм не реагував ні на яку терапію.

Почали збирати документи для МОЗ. Незабаром Наталя разом з мамою виявилася в Індії, де встала в чергу на донорський орган. Чекати його можна було роками, адже потрібно, щоб донор підходив на 98-100% за всіма показниками – не тільки по групі крові, але і за вагою, зростання, розміром органу. Після перельоту здоров’я Наташі знову погіршився, знову – реанімація. Зупинка серця на дев’ять хвилин.

Підійшов на 100%

Через три дні на вулиці Індії, загаченій автомобілями, мопедами та велорикшами, в смертельну аварію потрапив страховий агент хлопчина Раві Девані. Ця подія принесло горе в його сім’ю. Мозок хлопця більше не був життєздатний. І його батьки вирішили: Рави може врятувати життя іншим людям. І він врятував сімох людей, яким пересадили його органи. Однією з них стала Наталія Омельчук.

Серце Рави підійшло їй на 100%. Неймовірно, що ідеальний для неї орган знайшовся так швидко – таке трапляється вкрай рідко. Вночі лікарі літали за ним за 300 км. Як виняток – як іноземці – їй назвали ім’я її донора, вік і причину смерті.

омельчук 2

У баченні, яке прийшло до Наталі в реанімації, вона побачила обличчя невідомого хлопчика.

– Сниться мені сон, що з дзеркального відображення стелі мене уважно і з цікавістю розглядає індійський хлопчик в окулярах, – розповідає Наталя. – А через якийсь час мені відправили фото мого донора Рави Девані. Я дізналася в ньому хлопчика з мого сну – це була одна особа. Не могла в це повірити, довго ридала … Це складно передати, потрібно пережити.

Уже через два тижні Наталю виписали зі шпиталю. Так, її життя не стала точно такий, як у здорових, – вона п’є безліч препаратів, уникає певної їжі, стежить за собою. Все ж пересадка серця – НЕ батарейку поміняти. Відторгнення органу може початися в будь-який момент, адже чуже серце для організму – чужорідне тіло, з яким імунітет може почати бій як через день, рік, так і через 20 років. Але тим не менше завдяки жертві індійських батьків і їх сина дівчині вдалося зберегти цю саму життя. На честь свого донора Наталія посадила сосну в рідному Луцьку і яблуню в Києві – на “Алеях життя”, якими люди з пересадженими органами хочуть сказати спасибі своїм донорам.

Сім’я Рави кличе в гості

Незабаром після виписки її в соцмережах знайшов один з братів її донора, а цього літа Наталія особисто познайомилася з його батьками – вони прилетіли в Україну.

донор

Серце 21-річного Раві Девані подарувало Наталії шанс на життя.

– Коли їх запитали, навіщо вони прилетіли, батько відповів: “Тому що тут мій син”. В їх культурі вважається, що людина жива, поки живий хоча б один його орган. В Індії вони спілкуються з шістьма людьми, яких врятував Рави, я одна іноземка, – каже Наталя. – Покликали до себе в гості – у них ферма, де вони вирощують манго. Але я поки не відчуваю себе готовою до такої подорожі – через стан здоров’я.

Сім’я Рави вважає Наталю своєю дочкою. А вона сподівається, що в Україні вдасться розвинути таку ж систему трансплантації, як в Індії, яка і сьогодні є чи не єдиною країною, де рятують наших дітей, які потребують пересадки.

(Visited 1 times, 1 visits today)

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *